Ненавчальні проблеми «карантинної» освіти
Ненавчальні проблеми «карантинної» освіти
Анна Ваколюк
методистка студії онлайн-освіти EdEra
У 2020 році в Україні ніхто не вмів навчати онлайн, тому шкільна освіта на карантині стала катастрофою.
Смілива заява, правда? Найімовірніше, ви вже маєте аргументи, щоб спростувати це твердження. І ви матимете рацію. Проте освіта під час карантину дійсно була не найкращою, чи не так? За дослідженням Українського інституту майбутнього, 72 % українців вважають, що дистанційне навчання частково або відчутно знизило якість шкільної освіти. Звісно, відсутність досвіду дистанційного навчання у вчителів була однією з причин таких результатів. Але далеко не єдиною. Свою роль зіграли й проблеми, не пов’язані напряму з методами навчання. Зокрема, нерівність та погіршення ментального здоров’я учнів. Саме про ці проблеми поговоримо докладніше.
Чи дійсно були ці проблеми в українських школах? Результати моніторингу дистанційної освіти 2020–2021 навчального року від ДСЯО показують, що так. Серед проблем, які найбільше ускладнювали організацію дистанційного навчання в школах, вони зокрема називають:
-
обмежений доступ учнів до інтернету;
-
відсутність у них цифрових пристроїв;
-
низьку мотивацію учнів.
Відсутність техніки для навчання в частини учнів ставала проявом майнової нерівності. Діти з власним ноутбуком могли навчатися нормально, а ті, у кого його не було — ні.
Водночас учні були демотивовані. А це цілком могло бути пов’язане з ментальним здоров’ям. Адже стрес є однією з причин втрати академічної мотивації.
Подивімося, як ці проблеми проявлялися та як з ними боролися.
Нерівність
У період пандемії діти з бідних країн пропустили більше навчальних днів, ніж діти з країн із високим доходом. Це, зокрема, було пов’язано з відсутністю належних умов дистанційного навчання (техніки, інтернету, інфраструктури тощо).
Джерело: National Education Responses To Covid-19
Через проблеми з обладнанням групи населення з різним доходом навчалися за різними форматами. У багатших країнах діти могли вчитися на онлайн-платформах, де навчання інтерактивне, а учень чи учениця отримують постійний зворотний зв’язок. У країнах з нижчим рівнем доходу навчання відбувалося здебільшого за допомогою радіо та телебачення. У дослідженні UNESCO-UNICEF-World Bank виявили, що респонденти сприймали навчання через радіо та телебачення як менш ефективне, якщо порівнювати з онлайн-навчанням.
Джерело: National Education Responses To Covid-19
Також дистанційний формат складніше сприймали діти з уразливих груп: расових та етнічних меншин, сімей мігрантів, спільноти ЛҐБТ+. Удома в них часто не було сприятливих умов для навчання, а деякі навіть зіштовхувалися з насиллям від рідних. Перепони в онлайн-навчанні були й у дітей з особливими освітніми потребами та тих учнів і учениць, що навчалися в школах з не рідною для них мовою викладання.
Як намагалися подолати нерівність у доступі до дистанційної освіти?
Глобально з нерівністю у шкільній освіті боролися за допомогою заходів, перелічених на інфографіці нижче."
Заходи допомоги групам учнів, які могли не мати доступу до дистанційного навчання
Джерело: The state of school education. One year into the COVID–19 pandemic.OECD
Варто зазначити, хоча в цьому дослідженні роздавання техніки виявилося найпопулярнішим заходом, це було актуально тільки для країн з високим доходом населення — ці країни могли дозволити собі роздавати безкоштовні девайси дітям. Натомість у бідних країнах це майже не практикувалося і ставку робили на покращення доступу до інтернету (зокрема мобільного, бо смартфони мало більше учнів, ніж комп’ютери).
Україна у своїх підходах до усунення нерівності була ближчою до «бідних» країн. На загальнодержавному рівні однією з небагатьох практик для подолання нерівності стала домовленість МОН з мобільними операторами. Вони не стягували трафік за користування платформою «Всеукраїнська школа онлайн».
Оскільки централізованої допомоги з технікою не було, ці проблеми розв’язували на місцях. Були практики, коли бідним учням з технікою, інтернетом та електрикою допомагала місцева влада та окремі депутати, але зазвичай на це не було достатньо коштів. Тому у хід ішли «креативніші» варіанти:
-
вчителі консультували учнів телефоном та приносили їм друковані матеріали;
-
деякі громади використовували сусідство: просили бідніших учнів об’єднуватися з тими, у кого техніка є, або ж по черзі надавали учням доступ до шкільних девайсів;
-
також влаштовували благодійні акції у стилі «Подаруй зайвий смартфон учню, який його потребує».
Такі рішення частково рятували ситуацію, проте вони можуть працювати лише як ситуативні та кризові. Проблему варто вирішувати більш системно. І кроки до цього вже є. Наприклад, улітку 2021 р. МОН з Мінцифрою вже анонсували, що закуплять ноутбуки для 60 тисяч вчителів. На момент написання статті вчителі ще не отримали ці ноутбуки, але, можливо, такі ініціативи зможуть ефективніше долати нерівність, ніж точкові заходи окремих громад.
Ментальне здоров’я
Глобально закриття шкіл та університетів сильно вдарило по ментальному здоров’ю молоді, яка втратила звичне коло спілкування та чіткий режим дня. Через це зріс рівень стресу, тривожності та депресії в цій віковій групі.
В Україні дослідження життя молоді під час COVID–19 показує дещо суперечливі дані. З одного боку, підлітки стверджують, що під час дистанційного навчання отримали більше вільного часу, і це позитивно вплинуло на їхнє ментальне здоров’я. Про позитивні зміни кажуть 40 % підлітків. З іншого боку, 22 % підлітків вважають, що їхній ментальний стан погіршився. А інші — що не змінився.
Якщо ж дивитися статистику щодо проблем з ментальним здоров’ям з того самого дослідження, то видно, що під час пандемії їх рівень був досить високий. Хоча б одну проблему мала майже половина молоді від 14 до 23 років.
Що ж робили, щоб підтримувати ментальне здоров’я учнів та студентів?
Серед практик інших країн:
-
Відкривалося більше гарячих ліній допомоги молоді щодо проблем з ментальним здоров’ям (телефонних та онлайн). Більшість із них відкривали неприбуткові організації, тому в цій сфері варто було б посилити підтримку держави й бюджетне фінансування. Наприклад, у Британії за підтримки благодійної організації створили портал Student Space. На ньому можна прочитати багато корисної інформації про ментальне здоров’я, а також отримати підтримку онлайн.
-
Функцію психологічної допомоги перехопили на себе молодіжні центри. Наприклад, в Австралії це мережа центрів headspace, а у Фінляндії центри Ohjaamo, які мають державне фінансування.
-
З’являлись спеціальні державні програми щодо психологічних консультацій. У Франції, наприклад, почала діяти програма «chèque psy», за нею студенти університетів могли отримати до 3 безкоштовних консультацій у психолога, а діти від 3 до 17 років — до 10 консультацій.
-
Крім цього, на рівні шкіл та окремих вчителів ментальному здоров’ю також приділяли багато уваги. Основними стратегіями були такі:
-
більше комунікувати з учнями, зокрема через відеозв’язок;
-
створювати комфортні умови для роботи (наприклад, послаблювати дедлайни здавання робіт, щоб учні не стресували, що щось не встигають зробити).
-
В Україні ситуація схожа. Крім шкільних психологів, допомогу щодо ментального здоров’я надавали здебільшого громадські організації. На сторінках різних молодіжних центрів у соціальних мережах можна знайти вебінари з психологами, яким підлітки можуть ставити питання. Також під час карантину продовжили діяти безкоштовні психологічні консультації від підліткового руху «Teenergiser» і гаряча лінія для дітей та молоді від ГО «Ла Страда». Крім цього, від початку пандемії на Сході України за підтримки ЮНІСЕФ та уряду США збільшилася кількість мобільних бригад з психосоціальної допомоги. Психологи таких бригад зазначають, що з початку карантину зросла кількість дзвінків від дітей. За їхніми словами, діти та підлітки страждають від самоізоляції та тиску від дистанційного навчання.
Замість висновків
З деякими викликами дистанційного навчання цілком реально справлятися на рівні окремої школи чи навіть одного вчителя. Наприклад, можна розробити інтерактивний онлайн-урок, який триматиме увагу учнів упродовж усього заняття. Проте такий урок не буде ефективним, якщо у дитини просто не буде ноутбука, щоб приєднатися до заняття. Або якщо школярі не мають мотивації навчатися, бо локдаун спровокував у них депресивні стани та стрес. Це глибші та масштабніші соціальні проблеми, які виходять за межі навчального процесу, але при цьому безпосередньо на нього впливають. І знаходити способи їх розв’язання теж варто не тільки на рівні окремої сім’ї, школи чи ОТГ, а на рівні державної політики.