Українські школярі не хочуть навчатися онлайн? Нещодавнє опитування засвідчило, що 65 % дітей хочуть продовжувати навчання в традиційному форматі. Імовірно, шкільна дистанційна освіта досі має чимало проблем, які потрібно усувати.

Але це зовсім не означає, що ми маємо ставити хрест на онлайн-навчанні. Навпаки. Це можливість проаналізувати успіхи та помилки, щоб ретельно підготуватися на випадок нового локдауну. Про дистанційне навчання з погляду освіти ми писали вже багато. Тепер пропонуємо проаналізувати досвід освітніх політик інших країн. Що працювало добре, а що погано? Що можна взяти на озброєння?

Реакція держав на пандемію

Що робили у шкільній освіті?

Під час пандемії більшість держав вирішили закрити заклади освіти й запровадили дистанційне навчання. Як його організовували? Дослідження показують, що найпопулярнішими рішеннями були онлайн-платформи, роздаткові матеріали додому, телебачення, мобільні телефони та радіо.

Джерело: The state of school education. One year into the COVID-19 pandemic.OECD

Онлайн-платформи стали досить універсальним рішенням. Навчання відбувалося через відеоконференції, чати, онлайн-тестування, доступ до освітніх ресурсів на платформі. Тут і різні формати, і двостороння комунікація, і проста перевірка засвоєного матеріалу.

Під час локдауну міністерства освіти різних країн стали масово створювати та розвивати такі платформи, щоб підтримати освітян та освітянок. Це були сайти з матеріалами, відеоуроками та порадами щодо дистанційного навчання. Щоб оцінити масштаб, достатньо поглянути на список таких платформ, який склало ЮНЕСКО.

Трохи простіше було країнам, які мали схожі платформи ще до пандемії. Наприклад, в Індії платформу та застосунок для телефону DIKSHA створили ще у 2017 році, а під час карантину просто стали активніше використовувати та додали нові функції. Цікаво, що ця платформа інтегрована до навчальної програми. У підручниках, наприклад, є QR-коди, за якими можна перейти на платформу та подивитися відео й додаткові матеріали з певної теми.

Проте величезною перепоною для застосування онлайн-платформ була нерівність учнів. Далеко не всі мали стабільний доступ до інтернету, комп’ютер та власну кімнату, де ніхто не буде заважати навчанню. Особливо це стосувалося населення бідних країн. Тому в пригоді ставали інші формати.

Альтернативою могли стати роздаткові матеріали додому. Тобто друковані ресурси, за якими учні та учениці могли навчатися самостійно. Це зокрема було актуально в державах, де чимало сімей не мають доступу до електрики. Наприклад, для країн Західної та Центральної Африки. Для дітей із таких родин це був чи не єдиний можливий формат дистанційного навчання. Проте тут теж були свої обмеження — виникали труднощі з поширенням цих матеріалів. Адже їх треба надрукувати та якось роздати всім, а це вимагало ресурсів. До того ж такий формат не інтерактивний, без допомоги вчителів за ним важко навчатися. Наприклад, у Бангладеші поряд з роздатковими матеріалами педагоги регулярно телефонували учням, щоб допомогти опрацьовувати інформацію та морально підтримувати дітей.

Іншим масовим та доступним рішенням було навчання за допомогою телебачення та радіо. Більшість країн проводили трансляції уроків на телебаченні. Радіо було менш популярним, але теж поширеним в окремих регіонах, зокрема Південній Америці. Заняття по телебаченню та радіо могла слухати більша частка школярів по всьому світу. Така централізована система також давала можливість отримати уроки від найкращих учителів. У Китаї, наприклад, для розробки та проведення уроків на телебаченні залучали педагогів з особливими досягненнями та досвідом в дистанційній освіті. Звісно, і в цьому форматі були недоліки. Тут можлива лише одностороння комунікація, тобто учні не отримували фідбек. Крім цього, в окремих регіонах світу далеко не всі учні мали вдома телевізори, тому не могли вчитися.

І нарешті, останнім популярним форматом було навчання за допомогою мобільних телефонів. Воно відбувалось у формі спілкування через месенджери, наприклад, WhatsApp. Це рішення було особливо актуальне для дітей, які не мали комп’ютерів та хорошого інтернету. Тенденція використовувати месенджери характерна і для України, де найпопулярнішим інструментом для дистанційного навчання на початку карантину виявився Viber.

А що робили в університетах?

У закладах вищої освіти ситуація була іншою. Оскільки в університетах немає типових програм для кожного курсу, а натомість є різні спеціальності, масове онлайн-навчання на державному рівні впровадити неможливо.

З іншого боку, частина університетів до карантину вже мала досвід онлайнового чи змішаного навчання. Також було чимало програм, які повністю проходили онлайн, наприклад, у США. А деякі університети мали власні системи управління навчанням (Learning Management System), на які могли перейти під час пандемії.

Однак можливості вишів дуже залежали від регіону. Наприклад, у країнах з нижчим рівнем життя чимало студентів та студенток не мали техніки для навчання онлайн. Тому деякі держави й університети надавали безкоштовні ґаджети (телефони, планшети). Але не всі мали змогу таке влаштувати. У частині ЗВО взагалі перестали проводити заняття під час карантину.

Вплив карантину на навчання за регіонами

Джерело: The Impact Of Covid-19 On Higher Education Around The World Iau Global Survey Report

Чому деяким країнам вдалося краще?

Були країни, які опинилися у кращому становищі на момент початку пандемії. Серед очевидного — це були держави з високим рівнем доходу в населення, де більшість дітей мали комп’ютери та інтернет. Але які ще обставини та практики допомогли країнам ефективно організувати навчання під час пандемії?

• Наявність завчасного плану

  Наприклад, у Сінгапурі задовго до пандемії було розроблено кризовий план для дистанційного навчання на випадок стихійних лих. Учителів готували до таких випадків, вони знали, як організувати дистанційку та які інструменти використовувати.

• Попередній досвід змішаного навчання

  Таке було зокрема в школах одного норвезького муніципалітету, де про онлайн-навчання діти, батьки та вчителі відгукувалися позитивно. Там на уроках учні користувалися ноутбуками та планшетами задовго до карантину. Крім цього, до пандемії вони вже мали досвід навчання через Microsoft Teams. Тому перехід у диджитал пройшов без серйозних втрат.

• Спеціальні люди у школах для впровадження дистанційного навчання

  Наприклад, в Естонії з 2005 року в школах ввели позиції спеціалістів з освітніх технологій. Тобто людей, які відповідали за впровадження технологічних інновацій в освітній процес. До таких працівників можна було звернутися за порадою щодо переходу на дистанційну форму. А школи, де ця позиція існує давно, уже впроваджували інновації у свій навчальний процес.

• Швидка та ефективна мобілізація освітян

  У ковідні часи критично важливе вміння кооперуватися та організуватися. Наприклад, швидко навчити всіх педагогів використовувати цифрові інструменти та викладати онлайн. Таке, зокрема, можна було спостерігати в Китаї та Південній Кореї — не дивно, що це одні з тих країн, які найшвидше змогли організувати систему дистанційного навчання.

  Але як їм це вдалося? Така швидка організація може бути пов’язана з централізованою освітньою системою у цих країнах. Та це не єдина причина. Спеціаліст з освітньої сфери в OECD Андреас Шляйхер вважає, що Китаю та Південній Кореї вдалося ефективно організуватися завдяки культурі колаборації. Система професійної співпраці між учителями та школами у цих країнах добре налагоджена. Крім того, учителі Китаю та Південної Кореї отримували системну підтримку щодо підвищення кваліфікації у сфері технологій.

• Виявлення прогалин у знаннях

  Деякі країни спеціально в кінці навчального року на короткий час «відкрили двері» для учнів, щоб особисто поспілкуватися з ними та зрозуміти, що діти не засвоїли, на що треба звернути увагу наступного року.

• Відкриття закладів освіти для окремих спеціальностей та дітей, яким потрібна техніка

  У Сінгапурі дозволяли відвідувати школу невеликими групами. Це здебільшого були гурти малозабезпечених дітей, які не мали комп’ютерів вдома. Так само там відкривали освітні заклади для окремих спеціальностей, де для навчання потрібна матеріальна база, яку важко забезпечити вдома (мистецтво, технології, дизайн тощо).

А що Україна?

У нашій країні теж головною реакцією на пандемію було переведення шкіл та університетів на дистанційне навчання. Уроки проводилися у різних форматах. На початку карантину найпопулярнішим інструментом для дистанційного навчання був Viber, його використовували 90 % учителів. І це не дивно, адже в Україні серед найбільших проблем в дистанційному навчанні були нестабільний доступ до інтернету та обмежений доступ школярів до цифрових пристроїв. При поганому зв’язку з мережею вчитися на відеоконференціях неможливо, водночас для бідного населення смартфони доступніші, ніж ноутбуки. Саме тому месенджери — найкращий інструмент для навчання в таких умовах.

Учителі вважають, що найбільш негативно впливають на організацію дистанційного навчання:

Джерело: Аналітична записка ДСОЯО

Також популярність месенджерів може бути пов’язана з тим, що для вчителів вони були знайомим інструментом. А на початку карантину відсутність попереднього досвіду дистанційного навчання була однією з топових проблем педагогів.

Якщо ж дивитися на результати дослідження наступного навчального року (2020–2021 рр.), то ситуація змінилася. Більшість шкіл використовували одну онлайн-платформу для організації навчання. Популярними були G Suite for Education, Google Classroom, Microsoft Teams, Human та Moodle. 81 % учителів проводив онлайн-уроки з використанням відео- або аудіозасобів. І понад 60 % створювали власні електронні освітні матеріали. Месенджери залишилися популярними, але більше як спосіб комунікації з учнями, а не викладання.

Чому такі зміни? За час карантину в Україні з’явилося багато нових проєктів, спрямованих на покращення дистанційного навчання. Наприклад, Міністерство освіти і науки створило проєкт «Всеукраїнська школа онлайн». Це навчальна платформа з матеріалами (зокрема відеоуроками) з різних предметів для учнів середньої школи. У межах цього проєкту також проводилися шкільні уроки на телебаченні з трансляцією на YouТube. Учителі та викладачі отримали багато нових можливостей підвищити кваліфікацію у сфері онлайн-навчання. Зокрема, на платформі Дія.Цифрова освіта з’явилися серіали для вчителів, присвячені цифровим навичкам та інструментам для дистанційного навчання. А на EdEra тепер є окремі курси про організацію дистанційного навчання для шкіл, закладів професійно-технічної освіти та ВНЗ.

Отже, в Україні освіта не була готова до карантинного формату. Однак за півтора року сфера дистанційки розвивалася шаленими темпами, її організація стала системнішою. Нині ж все одно залишаються проблеми з доступом до інтернету і техніки, а також з мотивацією учнів.

Які висновки з цього можна зробити?

Локдаун був справді неочікуваним, та мало хто був до нього готовий. Проте тішить, що навіть у такій ситуації більшість країн та освітніх закладів намагалися доносити знання до учнів та студентів. Звісно, кожна держава робила це, зважаючи на свої ресурси та можливості. Відповідно проявилася й нерівність між учнями. Зрозуміло, що ніякі новітні підходи в онлайн-освіті не будуть працювати, якщо у дітей просто немає інтернету. Тож подолання нерівності має бути пріоритетом для освітньої політики, якщо ми хочемо ефективнішого дистанційного навчання.

Крім цього, варто розробляти плани викладання на випадок надзвичайних ситуацій, упроваджувати змішане навчання, стимулювати колаборації між освітянами, залучати спеціалістів з дистанційного навчання у заклади освіти та бути гнучкими у своїй політиці, щоб підтримувати вразливі групи.

Не менш важливою для держави є співпраця з приватними EdTech-компаніями, які мають експертність та готові рішення в онлайн-навчанні. Про це поговоримо вже в іншій нашій статті.